Олександр Годинюк. ”Ледь набирається гравців на одну команду”

Олександр Годинюк святкує 40-річчя
  
Олександр Годинюк став першим українцем, який вирушив до північноамериканської хокейної ліги. Сьогодні йому виповнюється 40 років.

Наскільки важко було поїхати з СРСР до США?

— Дуже. Про мої плани ніхто не знав. Усе пройшло досить швидко. 1990-го в мене виникло непорозуміння з тодішніми тренерами київського ”Сокола”. Ще й травмувався. У листопаді підійшов агент і запропонував варіант із канадським ”Торонто”. Довго не роздумував.
Спочатку поїхав до Польщі, а вже звідти перебрався до тодішньої Югославії. У тамтешньому аеропорту на мене вже чекали з квитками на рейс до Канади.

Адаптація пройшла швидко?

— Допоміг українець за походженням Майк Крушельницький, який тоді грав за ”Торонто”. Він мене буквально всьому вчив. Мову вдалося вивчити років через два, а з партнерами спілкувався переважно жестами. Із Майком розмовляли українською.

Заробляли багато?

— Перший контракт був на 150 тисяч доларів на рік. Дали ”підйомні” 60 тисяч доларів. Із них приблизно половину забирали податки. А найбільший свій контракт — 850 тисяч доларів — підписав із ”Хартфордом”. Тоді для захисника це була серйозна сума.

Агента мали?

— Так. Із цими людьми за океаном працюють усі, але деяких треба остерігатися. Приміром, один з них — Віталій Шевченко — мене, а також Дмитра Христича свого часу добре нагрів на гроші.

Битися на льоду доводилося часто?

— Це частина тамтешнього хокею. Пам’ятаю епізод із другого мого сезону в НХЛ. Грали тоді з ”Чикаго”. В одному з моментів вдало застосував силовий прийом проти одного з гравців суперника. Згодом на ношах його винесли з майданчика. Цього мені не пробачив їхній ”поліцейський” Майк Плюссо. Хотів поквитатися. Однак я вчасно зреагував. Уже першим ударом я його ”завалив”. Було ще багато всякого, але цей епізод найбільше закарбувався в пам’яті.

Кар’єрою в НХЛ задоволені?

— Ніколи ні про що не жалкував. Так сталося, що Кубок Стенлі до Києва не привіз. То й що? Кар’єру ж завершував у Європі, бо травми мені тоді вже добре дошкуляли. Через них досить рано і довелося полишити гру.
Потім тренував одну з хокейних команд Східної ліги Атлантичного узбережжя. Але це тривало недовго. До того ж почав займатися ресторанним бізнесом. Це забирало купу часу. 2007-го повернувся до Києва, маю бізнес, але б не хотів про нього говорити.

Ви тренуєте молодіжну збірну України.

— Важко доводиться. Свого часу з подачі міністра спорту Валерія Борзова хокей викинули з першої десятки пріоритетних українських видів спорту. Однак і це не головне. Держава не надто охоче вкладає гроші в хокей. Резерв у нас обмежений. Ледь набирається гравців на одну команду. Немає конкуренції — немає прогресу. Така аксіома.
 
Володимир КОЦУР, "Газета по-українськи", 27.01.10